Правове становище юридичних осіб В МПП.

 Юридичні особи належать до основних суб'єктів приватного права. У сучасному світі підприємницька та інша діяльність юридичних осіб не обмежується лише територією держави, де їх було створено, а може поширюватися і на територію інших держав, набуваючи транскордонного характеру. Це зумовлює постановку питань колізійного та матеріально-правового характеру, які мають вирішуватися в рамках МПрП.

Специфіка правового статусу юридичних осіб в МПрП визначається насамперед їх юрисдикційною належністю, для позначення якої в доктрині МПрП використовують термін "національність юридичної особи". Під національністю юридичної особи розуміють як особистий закон (особистий статут), так і державну належність юридичної особи (Л. А. Лунц). Залежно від такої належності всі юридичні особи, що здійснюють діяльність на території певної держави, розглядаються як "вітчизняні", які перебувають під дією виключно їх особистого закону, або "іноземні", що перебувають під впливом двох правових систем - свого особистого закону (права держави національності) і територіального закону (права держави місця здійснення своєї діяльності). Національність юридичних осіб лежить в основі визначення їх особистого статуту як правопорядку, в рамках приписів якого з'явилося це утворення. Водночас у літературі зазначено, що категорія "національності" юридичних осіб є багатозначною й умовною (Л. А. Луни). 2. Особистий статут юридичної особи визначає:

6. В українському законодавстві питанню особистого закону юридичної особи присвячена ст. 25 Закону України про МПрП. Відповідно до ч. 1 ст. 25 цього Закону, особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Таким місцезнаходженням є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави (ч. 2 ст. 25). Таким чином, в Україні, за загальним правилом, національність юридичної особи визначається на основі "критерію інкорпорації". Разом з тим ч. З ст. 25 Закону формулює і субсидіарне колізійне правило: за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Отже, варіант "змішаного критерію", прийнятий за основу українським законодавцем, виходить із застосування критерію інкорпорації як основного та критерію осідлості як додаткового (допоміжного) для випадків неможливості визначення національності юридичної особи за принципом інкорпорації.