До угод та юридичних фактів застосовуються різноманіт

ні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом"

застосовується здебільшого закон автономії волі (lex volunta

tis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регла

ментації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 569

Цивільного кодексу України встановлено, що права та

обов'язки сторін щодо зовнішньоторговельної угоди можуть

визначатися за погодженням сторін.

 Правове положення майна регламентується законом міс

цезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною при

в'язкою вирішуються питання, належні до права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5693 Цивільного кодексу України

право власності на річ визначається за законом країни, де ця

річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця. Так, ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку lex domicilii.

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, СІЛА, Великобританія). Так, ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України вказує, що цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі й пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. По-третє, за законом

46

місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Колізійний принцип "закон прапора" являє собою трансформацію прив'язки "особистий (національний) закон" стосовно до повітряних та водних суднах, космічних об'єктів: "Національність морських суден визначається корабельним патентом, реєстраційним свідоцтвом і прапором в якості зовнішнього відмітної ознаки" (ст. 274 Кодексу Бустаманте). Правовий статус таких об'єктів регулюється законодавством держави, чий прапор несе повітряне або водне судно. Основна сфера застосування закону прапора - міжнародні морські, річкові та повітряні перевезення, торговельне судноплавство і мореплавання.

У деяких випадках закон прапора використовується як прив'язка до закону місця вчинення акта: "Закон прапора морського чи річкового судна або закон тієї держави, в якій зареєстровано повітряне судно, що застосовується до юридичних фактів і дій, скоєних на борту, якщо в силу свого характеру вони регулюються законом місця їх вчинення" (ст. 139 Закону про МПРП в Румунії).

Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цією ознакою розрізняють односторонні і двосторонні колізійні норми. Одностороння - це така норма, прив'язка якої прямо називає право країни, підлягає застосуванню (російське, українське, польське, англійське і т. д.). Як правило, одностороння норма вказує на застосування права своєї країни (російська колізійна норма вказує на застосування російського права).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що міжнародне приватне право - це та галузь права, яка регулює приватно-правові відносини з іноземним елементом.
Іноземний елемент буває трьох видів. Перший вид-іноземний суб'єкт, іноземний громадянин. Другий вид іноземного елемента - це юридичний факт, що має місце за кордоном. І, нарешті, третій вид іноземного елемента - це майно, що знаходиться за кордоном. У тому випадку, коли управовідносинах присутній один з таких видів іноземного елемента, кажуть, що в правовідносинах присутній іноземний елемент, і даніправовідносини представляють сферу міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право регулює приватні правовідносини. За його рамками завжди залишаються публічно - правові відносини. 

Загальна характеристика спадкових правовідносин в МПП

 Стаття 70. Спадкові відносини 

     1. З урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові 
відносини регулюються правом  держави,  у  якій  спадкодавець  мав 
останнє  місце проживання,  якщо спадкодавцем не обрано в заповіті 
право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем 
буде  недійсним,  якщо  після складання заповіту його громадянство 
змінилося. 

     Стаття 71. Спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає 
                державній реєстрації 

     1. Спадкування  нерухомого  майна регулюється правом держави, 
на території якої знаходиться це  майно,  а  майна,  яке  підлягає 
державній реєстрації в Україні, - правом України. 

     Стаття 72. Здатність осіб на складання і скасування заповіту. 
                Форма заповіту і акта його скасування 

     1. Здатність особи на  складання  і  скасування  заповіту,  а 
також  форма  заповіту  і акта його скасування визначаються правом 
держави,  у якій спадкодавець  мав  постійне  місце  проживання  в 
момент  складання  акта або в момент смерті.  Заповіт або акт його 
скасування   не   можуть   бути   визнані   недійсними   внаслідок 
недодержання  форми,  якщо  остання відповідає вимогам права місця 
складання заповіту або права громадянства,  або  права  звичайного 
місця  перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент 
смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно. 

Загальна характеристика сімейних правовідносин в МПП.

   Розділ IX. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ СІМЕЙНОГО ПРАВА 

     Стаття 55. Право на шлюб 

     1. Право на шлюб  визначається  особистим  законом  кожної  з 
осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу 
в Україні  застосовуються   вимоги   Сімейного   кодексу   України 
( 2947-14 ) щодо підстав недійсності шлюбу. 

     Стаття 56. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні 

     1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином 
України та іноземцем або особою  без  громадянства,  а  також  між 
іноземцями   або  особами  без  громадянства  визначаються  правом 
України. 

     Стаття 57. Укладення шлюбу в консульській установі або 
                дипломатичному представництві 

     1. Шлюб  між  громадянами  України,  якщо  хоча  б один з них 
проживає  за  межами  України,  може  укладатися  в   консульській 
установі або дипломатичному представництві України згідно з правом 
України. 

     2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або 
дипломатичному   представництві   відповідних   держав  в  Україні 
регулюється правом акредитуючої держави. 

     Стаття 58. Дійсність шлюбу, укладеного за межами України 

     1. Шлюб  між  громадянами  України,  шлюб  між   громадянином 
України та іноземцем,  шлюб між громадянином України та особою без 
громадянства,  що укладений за межами України відповідно до  права 
іноземної  держави,  є  дійсним в Україні за умови додержання щодо 
громадянина  України  вимог Сімейного кодексу України  ( 2947-14 ) 
щодо підстав недійсності шлюбу. 

     2. Шлюб  між  іноземцями,  шлюб  між  іноземцем та особою без 
громадянства,  шлюб між  особами  без  громадянства,  що  укладені 
відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні. 

     Стаття 59. Шлюбний договір 

     1. Сторони   шлюбного   договору   можуть  обрати  право,  що 
застосовується до шлюбного договору,  відповідно до частини першої 
статті 61 цього Закону. 

     Стаття 60. Правові наслідки шлюбу 

     1. Правові  наслідки  шлюбу  визначаються  спільним особистим 
законом подружжя,  а за його відсутності - правом держави,  у якій 
подружжя мало останнє спільне місце проживання,  за умови, що хоча 
б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі,  а за 
відсутності  такого  -  правом,  з  яким  обидва  з подружжя мають 
найбільш тісний зв'язок іншим чином. 

     2. Подружжя,  яке не має спільного  особистого  закону,  може 
обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, 
якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий 
закон  жодного  з  них  не  збігається  з  правом  держави їхнього 
спільного місця проживання. 

     3. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений 
лише  правом  особистого закону одного з подружжя без застосування 
частини другої статті 16  цього  Закону.  Угода  про  вибір  права 
припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним. 

     Стаття 61. Майнові відносини подружжя 

     1. Подружжя  може  обрати  для регулювання майнових наслідків 
шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, 
у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до 
нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. 

     2. Право,  вибране згідно  з  частиною  першою  цієї  статті, 
припиняє  застосовуватися  або  змінюється за згодою сторін у разі 
зміни особистого закону або звичайного місця  перебування  того  з 
подружжя,  до  особистого  закону або звичайного місця перебування 
якого було прив'язане обране право.  Нове право застосовується  до 
правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не 
встановлено подружжям. 

     3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки 
шлюбу   визначаються   правом,   яке  застосовується  до  правових 
наслідків шлюбу. 

     Стаття 62. Форма вибору права для правових наслідків шлюбу 

     1. Вибір права,  передбачений частиною другою  статті  60  та 
статтею 61 цього Закону, має бути здійснений у письмовій формі або 
явно випливати з умов шлюбного договору.  Угода сторін  про  вибір 
права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена. 

     Стаття 63. Припинення шлюбу 

     1. Припинення  шлюбу  та  правові  наслідки  припинення шлюбу 
визначаються правом,  яке діє на цей час щодо  правових  наслідків 
шлюбу. 

     Стаття 64. Визнання шлюбу недійсним 

     1. Недійсність шлюбу,  укладеного в Україні або за її межами, 
визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 
57 цього Закону. 

     Стаття 65. Встановлення та оскарження батьківства 

     1. Встановлення   та   оскарження   батьківства  визначається 
особистим законом дитини на момент її народження. 

     Стаття 66. Права та обов'язки батьків і дітей 

     1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються  особистим 
законом дитини або правом,  яке має тісний зв'язок із відповідними 
відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини. 

     Стаття 67. Зобов'язання щодо утримання 

     1. Зобов'язання щодо утримання,  які  виникають  із  сімейних 
відносин,  крім  випадків,  передбачених  статтею 66 цього Закону, 
регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка 
має право на утримання. 

     2. Якщо  особа,  яка  має  право  на утримання,  не може його 
одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, 
застосовується право їхнього спільного особистого закону. 

     3. Якщо  особа,  яка  має  право  на утримання,  не може його 
одержати згідно з правом,  визначеним частинами  першою  і  другою 
цієї  статті,  застосовується  право  держави,  у якій особа,  яка 
зобов'язана надати утримання, має місце проживання. 

     Стаття 68. Утримання родичів та інших членів сім'ї 

     1. Вимога про утримання родичів та інших членів  сім'ї  (крім 
батьків  та  дітей)  не  може бути задоволена,  якщо відповідно до 
права місця проживання особи,  яка зобов'язана  надати  утримання, 
такого зобов'язання про утримання не існує. 

     Стаття 69. Усиновлення 

     1. Усиновлення   та  його  скасування  регулюються  особистим 
законом дитини   та   особистим   законом    усиновлювача.    Якщо 
усиновлювач - подружжя, яке не має спільного особистого закону, то 
застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу. 

     2. Здатність особи бути усиновлювачем визначається відповідно 
до її особистого закону. 

     3. Правові   наслідки   усиновлення   або   його   припинення 
визначаються особистим законом усиновлювача. 

     4. Нагляд та облік дітей,  усиновлених відповідно до положень 
цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини. 

Питання права власності у відносинах з „іноземним елементом".аття 38. Загальні положення про право, що застосовується 

                до права власності та інших речових прав 

     1. Право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме 
майно визначаються правом держави,  у якій це  майно  знаходиться, 
якщо інше не передбачено законом. 

     2. Належність  майна до нерухомих або рухомих речей,  а також 
інша класифікація майна визначаються правом  держави,  у  якій  це 
майно знаходиться. 

     Стаття 39. Виникнення та припинення права власності та інших 
                речових прав 

     1. Виникнення та припинення права власності та інших  речових 
прав   визначається   правом  держави,  у  якій  відповідне  майно 
перебувало в момент,  коли мала місце дія або інша обставина,  яка 
стала  підставою  для виникнення або припинення права власності та 
інших  речових  прав,  якщо  інше  не  передбачено   законом   або 
міжнародним договором України. 

     2. Право,  яке  застосовується  до  виникнення  та припинення 
права власності та інших речових прав,  що є предметом  правочину, 
визначається  відповідно до частини першої цієї статті,  якщо інше 
не встановлено за згодою сторін.  Вибір права сторонами  правочину 
не зачіпає прав третіх осіб. 

     3. Виникнення  права власності внаслідок набувальної давності 
визначається правом держави,  у якій майно знаходилося  на  момент 
спливу строку набувальної давності. 

     Стаття 40. Право власності та інші речові права, відомості 
                про які підлягають внесенню до державних реєстрів 

     1. Право власності та інші речові права,  відомості  про  які 
підлягають  внесенню  до  державних реєстрів,  визначаються правом 
держави, у якій це майно зареєстровано. 

     Стаття 41. Право власності та інші речові права на рухоме 
                майно, що перебуває в дорозі 

     1. Право  власності та інші речові права на рухоме майно,  що 
за правочином перебуває в дорозі,  визначаються правом держави,  з 
якої  це  майно  відправлене,  якщо  інше не встановлено за згодою 
сторін. 

     Стаття 42. Захист права власності та інших речових прав 

     1. Захист права власності та інших речових прав  здійснюється 
на  вибір  заявника  відповідно  до  права  держави,  у якій майно 
знаходиться, або відповідно до права держави суду. 

     2. Захист права власності та інших речових прав  на  нерухоме 
майно  здійснюється  відповідно до права держави,  у якій це майно 
знаходиться. 

     3. Захист  права  власності  та  інших  речових   прав,   які 
підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно 
до права України. 

Європейська конвенція про імунітет держав 187

Правове становище юридичних осіб В МПП.

 Юридичні особи належать до основних суб'єктів приватного права. У сучасному світі підприємницька та інша діяльність юридичних осіб не обмежується лише територією держави, де їх було створено, а може поширюватися і на територію інших держав, набуваючи транскордонного характеру. Це зумовлює постановку питань колізійного та матеріально-правового характеру, які мають вирішуватися в рамках МПрП.

Специфіка правового статусу юридичних осіб в МПрП визначається насамперед їх юрисдикційною належністю, для позначення якої в доктрині МПрП використовують термін "національність юридичної особи". Під національністю юридичної особи розуміють як особистий закон (особистий статут), так і державну належність юридичної особи (Л. А. Лунц). Залежно від такої належності всі юридичні особи, що здійснюють діяльність на території певної держави, розглядаються як "вітчизняні", які перебувають під дією виключно їх особистого закону, або "іноземні", що перебувають під впливом двох правових систем - свого особистого закону (права держави національності) і територіального закону (права держави місця здійснення своєї діяльності). Національність юридичних осіб лежить в основі визначення їх особистого статуту як правопорядку, в рамках приписів якого з'явилося це утворення. Водночас у літературі зазначено, що категорія "національності" юридичних осіб є багатозначною й умовною (Л. А. Луни). 2. Особистий статут юридичної особи визначає:

6. В українському законодавстві питанню особистого закону юридичної особи присвячена ст. 25 Закону України про МПрП. Відповідно до ч. 1 ст. 25 цього Закону, особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Таким місцезнаходженням є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави (ч. 2 ст. 25). Таким чином, в Україні, за загальним правилом, національність юридичної особи визначається на основі "критерію інкорпорації". Разом з тим ч. З ст. 25 Закону формулює і субсидіарне колізійне правило: за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Отже, варіант "змішаного критерію", прийнятий за основу українським законодавцем, виходить із застосування критерію інкорпорації як основного та критерію осідлості як додаткового (допоміжного) для випадків неможливості визначення національності юридичної особи за принципом інкорпорації.